GLP-1 і психологія харчової поведінки: що відбувається, коли «харчовий шум» стихає
Сучасна фармакотерапія ожиріння змінила не лишеможливості зниження ваги. Для багатьох пацієнтів вона змінює саме переживання їжі: голод стає меншінтенсивним, потяг до певних продуктів слабшає, а думки про їжу займають значно менше місця. Але щовідбувається з психологічними механізмами харчовоїповедінки, коли біологічний драйв до їжі зменшується?
«Я вперше не думаю про їжу постійно»
Саме так деякі пацієнти описують досвід терапії препаратами, що впливають на систему GLP-1. Людина, яка роками жила всередині циклу «що я буду їсти?» → «мені цього не можна» → «я все одно хочу це з’їсти» → «я з’їла забагато» → «завтра починаю спочатку», раптом помічає тишу.
Останніми роками для опису цього суб’єктивного феномену дедалі частіше використовують поняття food noise — «харчовий шум». Це не медичний діагноз. У сучаснійлітературі термін використовують для опису частих, нав’язливих або надмірно значущих думок про їжу; йогонаукове визначення та способи вимірювання ще уточнюються.
Для частини людей зменшення такого «шуму» стає одним ізнайбільш помітних переживань під час лікування.
Що GLP-1 змінює у харчовій поведінці
Препарати, що діють через систему GLP-1, впливають на фізіологічні механізми регуляції апетиту та насичення. Клінічні дослідження семаглутиду демонстрували зниженняголоду, бажання їсти та потягу до їжі, а також покращеннясуб’єктивного контролю харчування.
Тобто для частини пацієнтів змінюється не лише кількістьспожитої їжі, а й сила сигналу «я хочу їсти». Це можестворювати новий контекст для поведінкової та психологічноїроботи.
Якщо раніше значна частина ресурсу витрачалася на постійнуборотьбу з бажанням їсти, після його зменшення можез’явитися простір для спостереження: як я насправді їм? коли зупиняюся? що запускає бажання їсти? які функції їжавиконувала в моєму житті?
Фармакотерапія може створити сприятливі умови для зміниповедінки, але сама по собі не обов’язково змінює всіпсихологічні патерни, що формувалися роками.
Біологічний голод і психологічна функція їжі— не одне й те саме
Уявімо людину, яка протягом багатьох років використовувалаїжу після складного робочого дня. Їжа була не тільки джереломенергії. Вона означала: «робочий день закінчився», «теперможна розслабитися», «це моя винагорода», «нарешті щосьдля себе».
Після початку фармакотерапії фізіологічний потяг до їжі можесуттєво зменшитися. Але потреба у винагороді, відпочинку чиемоційному заспокоєнні не обов’язково зникає разом із ним.
Тому важливо розрізняти зменшення апетиту та змінупсихологічної функції харчової поведінки. Ці процеси можутьвзаємодіяти, але вони не є тотожними.
Коли їжа більше не працює як раніше
Для багатьох людей зменшення інтересу до їжі приносить значне полегшення. Водночас у частини пацієнтів змінахарчової поведінки може зробити помітнішими інші потреби.
Якщо їжа багато років була головною винагородою — щотепер приносить задоволення? Якщо вона допомагалазаспокоюватися — як тепер регулювати тривогу? Якщовечірня їжа означала перехід від роботи до відпочинку — щотепер виконує цю функцію?
Це не означає, що такі труднощі виникають у кожної людинина GLP-1-терапії. Але вони ілюструють важливий принцип: коли змінюється харчова поведінка, іноді змінюється значнобільше, ніж меню.
Тіло може змінюватися швидше, ніж образ себе
При значному зниженні ваги тіло, одяг, рухливість і реакціїоточення можуть змінюватися швидше, ніж внутрішнєуявлення людини про себе.
Хтось продовжує автоматично вибирати більший розмір одягу, уникати фотографій або соромитися тіла. В інших випадкахпосилюється страх повернення ваги чи надмірна фіксація на зовнішності.
Тому психологічна підтримка під час значної зміни ваги можестосуватися не лише переїдання, а й образу тіла, самооцінки, ідентичності та адаптації до нового тілесного досвіду.
GLP-1 не має ставати новою формою жорсткого контролю
Окремої уваги потребують люди з історією жорсткихдієтичних обмежень, компульсивного контролю ваги, епізодіввтрати контролю над їжею або розладів харчової поведінки.
Зменшення апетиту саме по собі не означає формуванняздорових відносин із їжею. Людина може, наприклад, сприймати відсутність голоду як можливість їсти якомогаменше або посилювати страх певних продуктів.
Тому в комплексному лікуванні важливо оцінювати не тількизміну маси тіла, а й якість харчової поведінки та психологічний стан.
Що відбувається після припинення терапії
Ожиріння розглядають як хронічне захворювання, а сучаснірекомендації передбачають довготривалу фармакотерапію, коли вона клінічно показана, ефективна та безпечна. Рішенняпро тривалість лікування належить до медичної компетенції.
Дані продовження дослідження STEP 1 показали: після 68 тижнів семаглутиду 2,4 мг учасники відповідної групивтратили в середньому 17,3% початкової маси тіла; через рікпісля припинення лікування вони повернули приблизно двітретини попередньо втраченої ваги. Це груповий результат дослідження, а не прогноз для кожної окремої людини.
Такі дані не варто інтерпретувати як доказ «слабкої сили волі». Вони підкреслюють біологічну регуляцію маси тіла та хронічний характер ожиріння.
Тому психологічну підтримку некоректно будувати навколообіцянки, що поведінкові навички обов’язково дозволять відмовитися від препарату. Її завдання інше — допомогтисформувати стійкіші способи харчової поведінки, саморегуляції та адаптації незалежно від подальшої медичноїтактики.
Що може робити психолог під час GLP-1-терапії
Психолог не призначає GLP–1-препарати та не визначає їхдозування. Його зона роботи — психологічні й поведінковіпроцеси, що супроводжують лікування.
Це може включати: дослідження історії дієт і циклів«обмеження — переїдання»; оцінку емоційного й автоматичного переїдання; виявлення епізодів втратиконтролю над їжею; роботу з жорсткими харчовимиправилами; розвиток навичок емоційної регуляції; формуванняальтернативних джерел винагороди; адаптацію до змін образу тіла; роботу зі страхом повернення ваги; підтримкудовготривалих поведінкових змін.
Оптимально, коли така підтримка відбувається у міждисциплінарній команді, а психологічна, медична та нутритивна тактики узгоджені між собою.
Період, коли «харчовий шум» стихає, можнавикористати
Людина, яка роками витрачала значний психічний ресурс на боротьбу з їжею, може вперше отримати досвід: «Я можу бути поруч із їжею і не вести з нею постійну війну».
Цей період можна використати не для створення новихзаборон, а для формування навичок: помічати голод і ситість, розпізнавати емоційні тригери, відокремлювати потребу в їжівід потреби у відпочинку, контакті чи винагороді, а такожбудувати відносини з тілом не лише через цифру на вагах.
GLP-1-терапія може змінювати силу біологічних сигналів, пов’язаних з апетитом. Психологічна робота допомагаєдосліджувати поведінкові й емоційні процеси у просторі, якийпісля цього з’являється.
Використані джерела
1. Wharton S, et al. Food Noise: definition, measurement and emerging clinical relevance. npj Metabolic Health and Disease. 2025. (Огляд концепції food noise та її операціоналізації.)
2. Friedrichsen M, et al. The effect of semaglutide 2.4 mg once weekly on energy intake, appetite, control of eating, and gastric emptying in adults with obesity. Diabetes, Obesity and Metabolism. 2021;23(3):754–762. doi:10.1111/dom.14280.
3. Wilding JPH, et al. Weight regain and cardiometabolic effects after withdrawal of semaglutide: The STEP 1 trial extension. Diabetes, Obesity and Metabolism. 2022;24(8):1553–1564. doi:10.1111/dom.14725.
4. American Diabetes Association Professional Practice Committee. Obesity and Weight Management for the Prevention and Treatment of Type 2 Diabetes: Standards of Care in Diabetes—2026. Diabetes Care. 2026.
5. World Health Organization. Guideline on the use of GLP-1 therapies in the treatment of obesity in adults. 2025.
6. NICE. Overweight and obesity management (NG246). Published 2025; updated 2026.
7. Jensen SBK, et al. Healthy weight loss maintenance with exercise, liraglutide, or both combined. New England Journal of Medicine. 2021;384:1719–1730. doi:10.1056/NEJMoa2028198.
8. Rubino D, et al. Effect of continued weekly subcutaneous semaglutide vs placebo on weight loss maintenance in adults with overweight or obesity: STEP 4. JAMA. 2021;325(14):1414–1425. doi:10.1001/jama.2021.3224.
Про авторку
Юлія Копиткова
Психолог, фахівець із психології харчової поведінки. Член Української асоціації лікування ожиріння (УАЛО).
